А все ж таки в Європі першим був "Чай" (не "Tea")!

Перше європейське документальне свідоцтво про чай

«Повідомлення про Індію та
Китай», англійське видання
1733 року

Взагалі найдавнішим та найбільш достовірним не китайським джерелом часів ісламського золотого віку вважаються датовані 851 роком н.е. записи відвідавшего Китай арабського мандрів-ника Сулеймана ат-Таджирі (Sulaiman al-Tajir). У праці «Silsilat al-Tawarikh» («Ланцюг історій», трохи пізніше відредагованою Абу Зайд ас-Сірафі) він описує повсякденний лікувальний напій китайців "sakh", що «оберігає від усіх хвороб». George van Driem вказує, що арабський купець почув кантонську форму вимови слова "чай". Однак европейцям ця інформація стала добре відома тільки 1718 року, коли Еусебей Ренодо зробив першій переклад з арабської (Eusebius Renaudot, «Повідомлення про Індію та Китай»).

Тому найранішою друкованою згадкою про чай, яка дійшла до широкої європейської аудиторії, став запис оповідання перського купця у другому томі праці «Navigationi et Viaggi» («Плавання та подорожі») 1559 року  венеціанського географа і державного діяча Джованні Баттіста Рамузіо (Giovanni Battista Ramusio,1485-1557). Роботу було надруковано невдовзі після смерті автора.

Тобто більш ніж через 700 років після арабських авторів!

Рамуціо, як секретар Венеційської Ради Десяти, збирав деяку рідкісну комерційну інформацію та зустрічав багатьох відомих мандрівників. Перський купець на ім'я Хаджи Магомет (Hajji Mahommed, або в італійській транскрипції — Chaggi Memet), розповів у Венеції про свої подорожі та товари. У тексті чай фігурує під назвою «Chiai Catai» (Чай з Катаю, тобто Китаю):

... по всьому Катаю використовували іншу рослину, а точніше її листя. Її ті люди називають Чай з Катаю, і вона росте в районі Катаю, який називається Каціан-фу [Сичуань]. Це широко використовується і дуже шанується в усіх цих країнах. Вони беруть цю траву, суху чи свіжу, і добре кип'ятять її у воді. Одна або дві склянки цього відвару, прийнятого натщесерце, знімають жар, головний біль, біль у шлунку, біль у боці або в суглобах, і його слід приймати таким гарячим, наскільки ви можете його витримати. Він також сказав, що це добре допомагає від безлічі інших недуг, яких він не міг пригадати, але подагра була однією з них. А якщо трапиться так, що хтось відчує дискомфорт у шлунку через те, що з'їв забагато, варто лише випити трохи цього відвару, і незабаром все перетравиться. І він настільки цінується та шанується, що кожен, хто вирушає в подорож, бере його з собою, і ці люди із задоволенням віддадуть мішок ревеню за одну унцію Чаю з Катаю. І ці люди з Катаю кажуть, що якби в наших краях світу, в Персії та країні франків, люди тільки знали про нього, то немає сумніву, що купці взагалі перестали б купувати ревінь.

Історія свідчить: глобальний тріумф чаю зумовлений рідкісним поєднанням його лікувальної ефективності та економічного потенціалу. Чай був універсальною ліквідною валютою, компактною для перевезення та незамінною в медицині. Тому цей напій ствердився як надійний актив, що рятує не лише здоров'я мандрівника, але й статки торговця.

Бібліографічні посилання:

• Ukers, William H. All About Tea. Vol. I. New York: The Tea and Coffee Trade Journal Company, 1935. — P. 5, 23.
• Driem, George van. The Tale of Tea. Leiden: Brill, 2019— P. 65.
• Two Arabic Travel Books: Accounts of China and India, edited and translated by Tim Mackintosh-Smith, and Aḥmad Ibn Faḍlān, Mission to the Volga, edited and translated by James E. Montgomery. New York-London: New York University Press, 2014.
• Renaudot, Eusebius. Accounts of India and China by Two Mohammedan Travelers Who Went to Those Parts in the Ninth Century. London, 1733.